Архітектура водозбору DREVO
Робота з вододілами: розрахунок від гірських вершин до низин
Відновлення гір не можна проводити окремими посадками, терасами чи водоймами. Основною розрахунковою одиницею проекту стає цілий водозбірний басейн — територія, з якої дощова, тала та підземна вода збирається до спільного русла, річки, озера чи узбережжя.
Вся система проектується зверху вниз:
гірський гребінь → верхній схил → середній схил → нижній схил → ущелина → долина → заплава → низина → узбережжя
Але інженерні розрахунки виконуються одночасно і у зворотному напрямку:
від найуразливішої низини вгору до джерел формування небезпечного стоку.
Це дозволяє не просто відводити воду, а керувати її швидкістю, об'ємом, напрямом, затримкою, проникненням у ґрунт та безпечним проходженням екстремальних паводків.
1. Вододіл як єдина жива система
Кожен великий басейн поділяється на:
головний вододіл;
суббасейни;
мікроводозбори;
тимчасові русла;
постійні струмки;
яри та кулуари;
зони накопичення наносів;
джерельні області;
заболочені ділянки;
заплави та низини;
місця виходу води до моря.
До кожного рівня створюється власний розрахунковий і відновлювальний план.
Основне завдання - не зупинити воду повністю, що в горах неможливо і небезпечно, а:
затримати частину опадів на висоті;
збільшити інфільтрацію;
сповільнити поверхневий стік;
розподілити потік за декількома безпечними напрямками;
зменшити висоту паводкової хвилі;
затримати каміння, деревину та наноси;
зберегти аварійний шлях екстремального потоку.
Сучасні гідрологічні моделі розглядають басейн як взаємопов'язану систему опадів, інфільтрації, поверхневого стоку, руслового переміщення води, випаровування, вологості ґрунту та підземного живлення. Саме такий підхід використовується, наприклад, HEC-HMS для моделювання розгалужених водозбірних систем.