Туман, роса та горизонтальні опади

Туман, роса та горизонтальні опади

Прихована вода гірських гребенів та верхніх водозборів

Вода надходить у гірську екосистему не лише у формі дощу та снігу. На гребенях, прибережних хребтах, хмарних схилах та у високогірних поясах значну роль можуть грати:

туман;

низька хмарність;

роса;

паморозь;

іній;

краплинне осадження вологи на рослинності;

конденсація на каменях та штучних поверхнях;

дрібні краплі, що переносяться вітром.

Ці форми вологи називають горизонтальними опадами, тому що вода надходить не переважно зверху, як звичайний дощ, а переноситься повітряним потоком через рослинність, рельєф або спеціальні уловлювальні конструкції.

Головний принцип:

Гірський гребінь повинен приймати не тільки дощ, але й витягувати воду безпосередньо з вологого повітря.

У районах із частими туманами горизонтальні опади здатні підтримувати рослини та ґрунт навіть тоді, коли дощів майже немає. Але їх не можна сприймати як гарантоване чи постійне джерело. Ефективність залежить від сезону, напряму вітру, висоти хмар, розміру крапель, температури, рельєфу та стану рослинності.

1. Основні форми атмосферної вологи

1.1. Туман

Туман є скупченням дрібних крапель води в приземному шарі повітря.

У горах він виникає, коли:

вологе повітря піднімається схилом і охолоджується;

хмари стикаються з гребенем;

холодне повітря заповнює долину;

тепле вологе повітря проходить над холодною поверхнею;

відбувається нічне радіаційне охолодження;

морське повітря надходить до прибережного хребта.

Сам собою туман необов'язково залишає значний обсяг води землі. Для цього краплі повинні зіткнутися з поверхнею та осісти на ній.

Такими поверхнями стають:

сосна;

листя;

гілки;

трава;

мохи;

лишайники;

каміння;

сітчасті туманоуловлювачі.

1.2. Хмарне осадження

На високих гребенях хмара може безпосередньо проходити через рослинний покрив.

Краплі стикаються з кронами та гілками, об'єднуються і потім:

капають на ґрунт;

стікають по стовбурах;

змочують кору;

вбираються мохами;

затримуються у рослинній підстилці.

Таке надходження води іноді називають хмарним чи туманним перехопленням.

Воно особливо важливе для:

хмарних лісів;

прибережних гір;

острівних хребтів;

високогірних чагарникових зон;

гребенів, які регулярно знаходяться в нижній межі хмар.

1.3. Роса

Роса утворюється, коли поверхня вночі охолоджується нижче за точку роси і водяна пара конденсується на ній.

Роса частіше формується:

у ясні ночі;

при слабкому чи помірному вітрі;

на відкритих поверхнях;

на рослинах із гарним радіаційним охолодженням;

у пониженнях;

біля вологих повітряних мас.

Обсяг роси зазвичай значно менший за об'єм сильного дощу, проте її цінність полягає в регулярності.

Роса здатна:

підтримувати мохи та лишайники;

зволожувати верхній шар підстилки;

зменшувати ранковий водний стрес рослин;

забезпечувати вологою комах;

підтримувати проростання окремих видів;

знижувати швидкість висихання ґрунту.

1.4. Іній та паморозь

При негативних температурах атмосферна волога осаджується як льоду.

Іней

Утворюється переважно на охолоджених поверхнях при переході водяної пари в лід.

Ізморозь

Виникає, коли переохолоджені краплі туману замерзають при зіткненні з рослинами, камінням чи спорудами.

Після потепління ця вода надходить у ґрунт.

Але сильна паморозь створює навантаження:

на гілки;

туманоуловлювачі;

лінії зв'язку;

датчики;

огородження;

молодих дерев.

Тому зимове уловлювання туману необхідно розраховувати разом із льодовим та вітровим навантаженням.

2. Чому гребені особливо важливі

Гірські гребені першими зустрічають вологі повітряні маси.

При підйомі повітря по схилу:

тиск знижується;

повітря розширюється;

температура падає;

відносна вологість зростає;

водяна пара конденсується;

утворюються хмари та туман.

Якщо гребінець знаходиться на висоті нижньої межі хмар, він може регулярно занурюватися в туман, навіть коли долини залишаються сухими.

Особливо перспективні:

прибережні хребти;

острівні гори;

навітряні схили;

сідловини, через які проходить вологе повітря;

гребені біля океану та великих водойм;

перехідні зони між морським та континентальним кліматом.

При цьому сусідні вершини можуть отримувати різний об'єм туманної вологи.

3. Горизонтальне перенесення води через вододіл

Волога в тумані переноситься вітром.

Це означає, що вода може:

утворитися над морем;

переміщатися у повітряній масі;

підніматися по навітреному схилу;

осідати на гребені;

стікати вже до іншого басейну.

Тому горизонтальні опади здатні створювати атмосферне перенесення води між територіями.

Для проекту DREVO це особливо важливо при з'єднанні:

прибережних зон;

гірських водозборів;

верхніх лісів;

джерел;

внутрішніх посушливих схилів.

У деяких умовах гребінь стає не лише вододілом, а й атмосферним водозбірником.

4. Туманний профіль гори

Для кожного гребеня необхідно визначити вертикальне положення туманного пояса.

Він може:

постійно перебувати на одній висоті;

підніматися вдень;

опускатися вночі;

змінюватись по сезонах;

зникати у посушливі роки;

зміщуватися при зміні клімату.

Умовно гора поділяється на зони.

Зона нижче за туманний пояс

Повітря вологе, але рослинність рідко занурюється в хмару.

Тут важливіша роса і вода, що стікає зверху.

Нижня межа туману

Короткочасний зіткнення з хмарами.

Відповідна зона для змішаних систем збирання вологи.

Активний туманний пояс

Найчастіше проходження хмар та максимальний потенціал перехоплення крапель.

Верхня межа хмар

Сильне сонце, змінний туман та високе вітрове навантаження.

Зона вище хмар

Туману може бути менше, незважаючи на велику висоту.

Отже, встановлювати туманоуловлювачі просто «якнайвище» неправильно.

5. Природні туманоуловлювачі

5.1. Хвойні рослини

Хвоя добре перехоплює дрібні краплі завдяки:

великої загальної площі;

тонкій структурі;

постійної наявності листя;

безлічі точок зіткнення крапель.

Однак щільні хвойні насадження можуть:

збільшувати пожежний ризик;

створювати сильне снігове навантаження;

втрачати частину води через випаровування з крони;

формувати однорідну вразливу систему.

5.2. Дрібнолисті чагарники

Чагарники з дрібним листям та густим розгалуженням:

добре перехоплюють туман;

стійкіше за високі дерева до вітру;

створюють крапельний стік до коріння;

формують вологі острівці;

захищають ґрунт від висихання.

Для відкритих гребенів вони часто практичніші за високі дерева.

5.3. Рослини з опушеним листям

Волоски на листі підвищують шорсткість поверхні і допомагають утримувати дрібні краплі.

Такі рослини можуть збирати:

туман;

роса;

аерозольну вологу.

Але сильне постійне зволоження здатне збільшувати ризик грибкових захворювань.

5.4. Мохи

Мохи:

швидко вбирають воду;

утримують її між листям;

повільно віддають вологу;

захищають ґрунт;

підтримують мікроклімат.

Вони особливо корисні:

на камінні;

біля коріння;

на північних схилах;

у туманних лісах;

біля джерел;

у захищених вологих кишенях.

5.5. Лишайники

Лишайники здатні поглинати атмосферну вологу безпосередньо поверхнею тіла.

Вони:

використовують туман та росу;

витримують періоди висихання;

захищають кам'яні поверхні;

беруть участь у початковому ґрунтоутворенні.

Руйнування лишайникового покриву на відкритому гребені може різко знизити здатність поверхні утримувати дрібну атмосферну вологу.

5.6. Шорстка кора та мертва деревина

Кора та закріплені деревні залишки:

перехоплюють краплі;

спрямовують воду вниз;

створюють вологі мікрозони;

підтримують гриби та мохи;

зменшують випаровування з підстилки.

Однак незакріплена деревина не повинна перебувати в аварійних водотоках.

6. Шлях води через рослину

Після осадження крапель вода може рухатися кількома шляхами.

Краплинний стік з крони

Краплі поєднуються і падають на землю.

Стікання по стволу

Вода рухається по гілках та стовбурі до основи рослини.

Це створює концентроване зволоження біля коріння.

Утримання на поверхні

Частина води залишається на листі, мохах та корі.

Випаровування назад в атмосферу

Не вся перехоплена вода досягає ґрунту.

Якщо після туману швидко настають сонце та сухий вітер, значна частина вологи може випаруватися.

Тому необхідно розрізняти:

загальний перехоплення туману;

фактичне надходження води на ґрунт;

корисне поповнення ґрунтової вологи.

7. Штучні туманоуловлювачі

Туманоуловлювач являє собою напівпроникну сітчасту поверхню, через яку проходить вологе повітря.

Краплі:

стикаються з волокнами;

об'єднуються;

збільшуються;

стікають униз;

потрапляють у жолоб;

направляються в резервуар чи інфільтраційну систему.

Основні елементи:

несуча конструкція;

мережа;

верхні та бічні розтяжки;

нижній водозбірний жолоб;

фільтр;

трубопровід;

резервуар;

перелив;

система промивання;

захист від вітру та зледеніння.

8. Вибір місця для туманоуловлювача

Правильне місце важливіше за розмір конструкції.

Необхідно враховувати:

частоту туману;

напрямок вологого вітру;

швидкість вітру;

розмір крапель;

висоту хмарного шару;

форму гребеня;

турбулентність;

доступ до обслуговування;

стійкість ґрунту;

ризик блискавки;

льодове навантаження;

вплив на птахів;

напрямок зібраної води.

Найбільш перспективні місця, де:

туман рухається стійким потоком;

відсутня надмірна турбулентність;

повітряний потік не заблоковано перед конструкцією;

є безпечний фундамент;

зібрану воду можна використовувати самопливом.

9. Орієнтація сітки

Робоча площина зазвичай розташовується приблизно впоперек основного напрямку туманного вітру.

Але у горах вітер часто:

змінює напрямок;

відхиляється рельєфом;

йде під кутом;

рухається вгору схилом;

утворює вихори за гребенем.

Тому можливі:

поворотні модулі;

багатогранні конструкції;

V-подібні схеми;

кілька невеликих сіток;

радіальні установки;

туманоуловлювачі, орієнтовані на сезонні напрямки.

Одна велика нерухома стіна може бути менш ефективною та менш стійкою, ніж кілька незалежних модулів.

10. Проникність сітки

Сітка не повинна повністю блокувати повітря.

Занадто щільна поверхня:

підвищує вітрове навантаження;

змушує потік обходити конструкцію;

створює сильну турбулентність;

ушкоджується при штормі;

може гірше вловлювати частину крапель.

Надто відкрита сітка пропускає краплі без достатнього зіткнення.

Оптимальна структура залежить від:

розміру крапель;

швидкість вітру;

товщини волокон;

форми осередків;

змочування матеріалу;

забруднення поверхні.

11. Великі та малі системи

Малі автономні модулі

Переваги:

простіше ремонтувати;

менше вітрове навантаження;

можна встановлювати мозаїчно;

легше змінювати орієнтацію;

відмова одного елемента не зупиняє систему.

Великі сітчасті установки

Переваги:

потенційно більший збір;

єдина водозбірна система;

Найпростіший централізований контроль.

Недоліки:

велика парусність;

високий ризик каскадного ушкодження;

складний фундамент;

високе льодове навантаження;

помітний вплив на ландшафт і тварин.

Для аномально вітряних гребенів краще розподілена модульна архітектура.

12. Гібридна жива система

Найбільш стійке рішення - поєднання штучних туманоуловлювачів та рослинності.

Послідовність може бути такою:

штучна сітка збирає перші обсяги води;

вода прямує до захищених посадок;

чагарники формують мікроклімат;

мохи та ґрунтопокривні рослини утримують вологу;

рослинність поступово стає природним туманоуловителем;

потреба у штучній системі зменшується.

Штучна конструкція у разі працює як постійна заміна екосистеми, бо як інструмент її запуску.

13. Використання зібраної води

Зібрана вода може прямувати на:

первинне вкорінення рослин;

висотні розплідники;

аварійний полив;

водопої диких тварин;

протипожежні резервуари;

технічні потреби;

підживлення невеликих вологих ділянок;

повільну інфільтрацію.

Пріоритет повинен віддаватися не відкритому зберіганню, а:

закритим резервуарам;

підземним ємностям;

затіненим накопичувачам;

ґрунтової інфільтрації;

крапельної подачі до коріння.

Відкрите водоймище на вітряному гребені може втрачати значну частину води через випаровування.

14. Якість туманної води

Туманна вода не завжди чиста.

Вона може містити:

морські солі;

пил;

продукти горіння;

промислові аерозолі;

важкі метали;

мікроорганізми;

частинки сітки;

органічні забруднення;

пташиний послід.

Тому застосування залежить від якості.

Для інфільтрації та рослин

Може бути потрібна груба фільтрація та контроль засолення.

Для тварин

Потрібне регулярне очищення та захист резервуара.

Для питних цілей

Необхідні лабораторний аналіз, фільтрація та знезараження.

Назва "вода з туману" не означає автоматично "питна вода".

15. Морський туман та солі

На прибережних гребенях краплі можуть містити морську сіль.

Помірне надходження солей природне для прибережних екосистем, але штучне концентрування здатне викликати:

засолення ґрунту;

ушкодження чутливих рослин;

корозію обладнання;

погіршення якості води;

накопичення солей у резервуарах.

Необхідно контролювати:

електропровідність води;

вміст хлоридів;

сезонна зміна солоності;

промивання ґрунту дощами;

солестійкість рослин.

Солону або сильно мінералізовану воду не можна безконтрольно спрямовувати до прісних джерельних зон.

16. Роса як локальний ресурс

Роса рідко дає великі обсяги води, придатні для централізованого накопичення, але вона важлива для мікросередовища.

Її можна підтримувати через:

збереження нічного охолодження поверхні;

відкриті ділянки піднебіння;

шорсткі матеріали;

ґрунтопокривну рослинність;

кам'яні поверхні;

мозаїчну структуру;

зниження нічного перегріву.

Щільна висока крона може зменшити утворення роси на ґрунті, оскільки обмежує радіаційне охолодження. Тому відкриті та закриті ділянки повинні чергуватись.

17. Конденсаційні поверхні

Для додаткового збору роси можуть використовуватись:

похилі панелі;

спеціальні плівки;

кам'яні плити;

дахи;

металеві поверхні;

радіаційно охолоджувані матеріали.

Конденсат стікає у жолоб і далі у накопичувач.

Ефективність залежить від здатності поверхні вночі охолоджуватися нижче за точку роси.

Такі системи краще працюють при:

ясному небі;

високої нічної вологості;

помірному вітрі;

відсутність сильного теплового випромінювання від землі та будівель.

18. Камені як збирачі вологи

Кам'яні розсипи та окремі валуни беруть участь у водному балансі.

Вони:

охолоджуються вночі;

збирають росу;

захищають ґрунт від сонця;

створюють вологі щілини;

спрямовують краплі до основи;

підтримують мохи та лишайники;

зменшують випаровування під собою.

Кам'яна мульча особливо корисна у сухих вітряних місцях, але не повинна повністю перекривати ґрунт або створювати нестабільні насипи.

19. Туман і ґрунт

Навіть невеликий обсяг туманної вологи стає корисним лише за здатності ґрунту його утримати.

На ущільненій, зруйнованій або позбавленій органіки поверхні вода може:

швидко випаруватися;

стекти по каменю;

не потрапити до коріння;

сконцентруватися у тріщині.

Тому збір туману поєднується з:

відновленням дернини;

мульчуванням;

внесенням місцевої органіки;

створенням ґрунтових кишень;

захистом від вітру;

збільшенням шорсткості;

відновленням ґрунтової біоти.

20. Туман та харчування джерел

Туманна вода може брати участь у харчуванні джерел, якщо:

регулярно надходить на поверхню;

проходить через рослинність;

вбирається у проникний ґрунт;

потрапляє в тріщину породу;

не випаровується відразу;

не йде швидким поверхневим стоком.

Вклад однієї ночі може бути невеликим, але події, що повторюються, здатні підтримувати вологість верхнього водозбору.

Для підтвердження зв'язку необхідно спостерігати:

обсяг туманного перехоплення;

вологість ґрунту;

рівень ґрунтових вод;

витрата джерела;

сезонну затримку між подіями

21. Туман та лісові коридори

Mountain Forest Corridors можуть використовувати туманний пояс як основу поширення більш вологої екосистеми.

Лісовий коридор проектується так, щоб:

приймати вологий вітер;

не створювати суцільну стіну;

збирати краплі кількома ярусами;

направляти воду у ґрунт;

підтримувати мохи та підлісок;

переходити в більш сухі спільноти нижче.

Особливо важливою є поступова структура:

низькі трави → чагарники, що стелиться → високі чагарники → розріджені дерева → захищений лісовий острівець.

22. Туман та противітряна архітектура

Для уловлювання туману потрібний вітер, який переносить краплі.

Якщо повністю зупинити повітряний потік щільною стіною, збирання може зменшитися.

Тому захист має:

знизити руйнівну швидкість;

зберегти рух вологого повітря;

збільшити кількість контактів із поверхнями;

не створювати сильної турбулентності;

не пересушивать подветренную зону.

Оптимальна система не блокує туманний вітер, а пропускає через послідовність напівпроникних ярусів.

23. Аномальні вітри

Туманоуловлювачі працюють в умовах постійного вітрового навантаження, а під час шторму можуть стати небезпечними.

Можливі:

розрив сітки;

руйнування опор;

вирив фундаменту;

перетворення елементів у летючі уламки;

зледеніння;

падіння на дорогу;

блокування русла;

ушкодження рослин.

Тому система розраховується як на робочий туманний вітер, а й у максимальні пориви.

Рішення:

незалежні малі модулі;

гнучкі кріплення;

аварійне складання;

знімні сезонні сітки;

безпечні вставки, що руйнуються;

дубльовані розтяжки;

обмежена висота;

безпечні зони падіння.

24. Зледеніння конструкцій

При переохолодженому тумані сітка може швидко покриватися льодом.

Це збільшує:

масу;

парусність;

навантаження на опори;

ризик обвалення;

блокування ринви;

ушкодження матеріалу.

Необхідно передбачати:

механічне видалення льоду;

похилі поверхні;

еластичну сітку;

датчики навантаження;

аварійне відключення;

вільний шлях падіння льоду;

посилені зимові кріплення.

Під конструкцією не можна розміщувати людей, транспорт чи тендітне обладнання.

25. Грози та блискавки

Високі металеві конструкції на відкритих гребенях можуть підвищувати ризик ураження блискавкою.

Проект має враховувати:

заземлення;

зрівняння потенціалів;

блискавкозахист;

захист датчиків;

відключення електроніки;

безпечна відстань від туристичних маршрутів;

неприпустимість використання конструкції як укриття.

У грозових районах краще низькі розподілені модулі, а не одна висока щогла.

26. Вплив на птахів та комах

Великі сітчасті конструкції можуть становити небезпеку для тварин.

Ризики:

зіткнення птахів;

заплутування;

блокування маршрутів;

пошкодження кажанів;

накопичення комах;

поява хижаків біля водяних точок.

Заходи:

добре помітна сітка;

контрастні маркери;

відмова від тонких майже невидимих ​​ниток;

обмеження розміру суцільної поверхні;

проходи між модулями;

екологічний моніторинг;

відключення непотрібного нічного світла.

27. Біологічні ризики

Постійна вологість біля туманоуловлювача може викликати:

грибні захворювання;

гниття коріння;

поширення комарів;

заростання резервуарів;

скупчення водоростей;

зміна місцевої рослинної спільноти.

Вода повинна застоюватися у відкритих дрібних ємностях.

Потрібні:

закриті резервуари;

регулярне очищення;

контрольований перелив;

захист від тварин;

розподіл води площею;

моніторинг вологості ґрунту.

28. Посуха та непостійність туману

Туманні системи не можна вважати цілком надійним джерелом.

У посушливі періоди можливі:

скорочення кількості туманних днів;

підйом хмарного шару вище гребеня;

зміна напряму вітрів;

зменшення розміру крапель;

посилення сухих вітрів;

сезонне зникнення туману.

Тому туманна вода має бути додатковим елементом, а не єдиною основою водопостачання.

Вона поєднується з:

дощовою водою;

сніговий запас;

ґрунтовою вологою;

відновленням джерел;

резервуарами;

повторне використання води.

29. Моніторинг туману та роси

Система спостереження включає:

стандартні туманозбірники;

датчики видимості;

вимірювачі вологості;

датчики температури;

анемометри;

вимір розміру крапель;

дощеміри;

датчики змочування листя;

вагові ємності;

датчики витрати;

камери;

аналіз якості води;

датчики температури поверхні;

ґрунтові вологоміри.

Необхідно розрізняти:

звичайний дощ;

туманний збір;

роса;

паморозь;

конденсат;

стік з рослинності.

Без цього неможливо правильно оцінити реальний внесок горизонтальних опадів.

30. Карта туманного потенціалу

Для Mountain Digital Twin створюється окрема мапа.

Вона показує:

частоту туману;

сезонність;

середню тривалість;

висоту туманного шару;

напрямок вологих вітрів;

швидкість повітря;

зони хмарного контакту;

природну рослинність;

потенційний збір;

ризик зледеніння;

якість води;

зручність самопливної подачі.

Після польових вимірів територія поділяється на зони.

Зона A – високий потенціал

Регулярний туман, відповідний вітер та безпечний рельєф.

Зона B - сезонний потенціал

Збір можливий лише у певні місяці.

Зона C - екологічний потенціал

Води недостатньо для технічного накопичення, але вона важлива для мохів, чагарників та ґрунту.

Зона D – низький потенціал

Туман рідкий чи вітер надто турбулентний.

Зона E – небезпечна зона

Високий ризик зледеніння, блискавок, лавин, руйнування конструкцій чи шкоди тваринам.

31. Модуль туману та роси DREVO

У складі цифрового двійника створюється модуль, що поєднує:

прогноз туману;

вологість;

точку роси;

швидкість та напрям вітру;

температуру поверхонь;

хмарну висоту;

об'єм зібраної води;

якість води;

стан сіток;

льодове навантаження;

заповненість резервуарів;

вологість ґрунту;

потреби рослин.

Модуль дозволяє визначати:

де очікується туман;

скільки води потенційно можна зібрати;

які конструкції найефективніші;

чи потрібно направляти воду в резервуар або одразу в ґрунт;

коли потрібне очищення;

коли систему потрібно скласти перед штормом.

32. Етапи створення системи

Етап 1. Спостереження

Не менше одного повного сезонного циклу вимірюються туман, вітер, температура та вологість.

Етап 2. Встановлення контрольних колекторів

Розміщуються невеликі стандартні сітки для порівняння ділянок.

Етап 3. Аналіз води

Перевіряються солі, забруднення та мікробіологічна якість.

Етап 4. Пілотні модулі

Створюються малі незалежні туманоуловлювачі.

Етап 5. Інтеграція із ґрунтом

Вода прямує в захищені посадкові та інфільтраційні зони.

Етап 6. Створення живої системи

Висаджуються місцеві рослини, здатні перехоплювати туман.

Етап 7. Перевірка екстремальних сценаріїв

Оцінюються шторм, зледеніння, блискавка та відмова конструкції.

Етап 8. Масштабування

Розширюються тільки справді ефективні ділянки.

33. Показники ефективності

Оцінюються:

літри води на квадратний метр сітки;

кількість ефективних туманних днів;

сезонний обсяг;

частка води, що досягла резервуару;

втрати через перелив та випаровування;

якість води;

зміна вологості ґрунту;

виживання рослин;

збільшення покриву мохів;

стійкість конструкції;

витрати на обслуговування;

кількість ушкоджень птахів;

обсяг льоду;

внесок у харчування джерел.

Головний показник – не максимальний короткочасний збір, а стійкий корисний ефект для екосистеми.

34. Чого не можна робити

Не можна:

встановлювати великі мережі без попередніх вимірів;

вважати кожну туманну ділянку продуктивною;

використовувати воду для пиття без аналізу;

ігнорувати морську сіль та забруднення;

ставити щільну стіну поперек штормового вітру;

розміщувати конструкцію під карнизом або на зсувному краї;

блокувати міграційні шляхи птахів;

створювати відкриті застійні резервуари;

спрямовувати всю воду в одну точку;

перезволожувати нестабільний схил;

розраховувати систему лише на середній вітер;

ігнорувати льодове навантаження;

замінювати природну туманну рослинність на пластикову інфраструктуру.

Підсумковий принцип

Туман, роса, паморозь та хмарне осадження є прихованою частиною водного балансу гір.

Правильно організована система:

зберігає природні туманоуловлювачі;

відновлює мохи, лишайники та чагарники;

використовує штучні сітки лише там, де вони обґрунтовані;

розподіляє воду за стійкими ділянками;

підтримує ґрунт та молоді рослини;

враховує якість води;

витримує шторми та зледеніння;

не створює загрози птахам, дорогам та людям;

поступово замінює технічні елементи живою екосистемою.

Гірський гребінь здатний збирати воду навіть тоді, коли дощ не сягає землі. Для цього необхідно не зупиняти вологе повітря, а дати йому пройти через правильно організовану систему рослин, рельєфу та напівпроникних поверхонь.